Навчально - виховний процес

Організація навчально-виховного процесу за Комбінованою системою М.П.Гузика

        Комбінована система організації навчально-виховного процесу являє собою таку педагогічну технологію, яка базується на поєднанні колективних, групових та індивідуальних форм навчання за умов перебування дітей у звичайному шкільному класі. Вона дає вчителеві змогу відреагувати на індивідуальні відмінності в темпі, обсязі та рівні засвоєння шкільних програм учнями без введення останніх до індивідуальних чи персональних груп.

        Головними принциповими ознаками Комбінованої системи організації навчально-виховного процесу є:

  • поетапне проходження пізнавального процесу відповідно до того, що здійснюється в корі головного мозку під час інтелектуального акту;

  • підпорядкування навчання дитини в школі завданням її інтелектуального та духовного розвитку. За цих обставин головне для вчителя - не заповнення свідомості дитини якомога більшою кількістю готової інформації, а формування таких найголовніших якостей інтелекту, як сприйняття, розуміння, застосування, аналіз, синтез та оцінка;

  • змістовність, планомірність та контрольованість процесів розвитку інтелектуальних можливостей головного мозку за рахунок інтеграції академічного змісту того чи іншого навчального предмета зі змістом відповідних розумових дій, а саме: аналізом, синтезом, абстрагуванням, порівнянням, класифікацією та узагальненням;

  • змістовність, планомірність та контрольованість ефективного розвитку дитини, що здійснюється за рахунок поєднання розумової праці дітей з особливим спеціально стимульованим емоційно-вольовим станом учня, що зумовлює реактивні функції розуму: гнучкість, оригінальність та точність мислення, а також збуджує допитливість, фантазію, творчу уяву та інтуїцію;

  • націленість кінцевого інтелектуально-духовного результату на пізнання та усвідомлення Божественної суті природи і самої людини, бажання служити і славити Господа та присвятити всі свої досягнення пізнанню величі Божої любові до людини, краси та гармонії всього Його творіння;

  • формування безпосередньо через навчально-розвивальний процес, що здійснюється на кожному уроці, якостей, які забезпечують людині достойний спосіб і стан життя, а саме: працелюбства, високої працездатності, вміння самому організувати необхідні засоби для достатнього рівня матеріального та духовного життя; виховання впевненості учня в тому, що він прийшов у світ з тільки йому притаманними здібностями і що цей світ радо зустріне його нововведення, пропозиції та інші творчі можливості;

  • диференційований підхід до темпу, обсягу та глибини засвоєння інформації учнями; встановлення такого режиму, коли кожен учень має змогу діяти на рівні своїх найкращих і найбільших розумових та емоційно-вольових до­сягнень;

  • реалізація принципів послідовності, особистої достатності та наступності щодо засвоєння знань, умінь та навичок;створення такої ситуації у процесі засвоєння інформації, коли на кожен її дидактичний крок використовується індивідуально необхідний для повного здійснення цього кроку навчальний час;

  • орієнтація навчально-виховного процесу на самостійну пізнавальну діяльність учня за умови його колективного навчання;

  • забезпечення умов для ліквідації всіляких організаційних перешкод при індивідуальному переході учнів до наступного класу за одним або двома предметами;

  • створення відповідних умов для поступової профілізації навчання та реалізації тих чи інших його пізнавально - виховних пріоритетів;

  • зменшення часу на засвоєння тих чи інших навчальних курсів і програм школи, що створює резерв часу для удосконалення знань, умінь та навичок учня, а також підняття рівня його профільної освіти;

  • застосування в навчально-виховному процесі новітніх інформаційних технологій та найкращих досягнень світової дидактики та методики.

      Комбінована система організації навчально-виховного процесу заснована на принципах інтеграції найрізноманітніших педагогічних технологій, що притаманні класно-урочній системі, вузівській та індивідуальним системам навчання та розвитку дітей. Сутність її полягає в тому, що на відповідних етапах засвоєння знань, умінь та навичок вчитель комбінує педагогічні технології таким чином, щоб найкраще і найефективніше залучити до того власний навчальний потенціал дитини.

Наукова інформація, згідно з Комбінованою системою, послідовно вивчається, розширюється та поглиблюється учнями на заняттях семи типів:

  • уроки розбору нового матеріалу (РМБ);

  • уроки фронтального опрацювання матеріалу (ФОМ);

  • уроки індивідуального опрацювання матеріалу (ІОМ);

  • уроки внутрішньопредметного узагальнення та систематизації матеріалу (ВПУ);

  • уроки міжпредметного узагальнення та систематизації матеріалу (МПУ);

  • уроки контролю та корекції набутих формальних знань, умінь та навичок (залік);

  • уроки контролю та корекції творчих умінь та навичок дітей у застосуванні вивченого матеріалу (залік).

 

Зміст та технологія уроків розбору матеріалу блоку (РМБ)

 

          З цього типу занять починається вивчення всіх навчально-розвиваючих тем, які виділено в змісті загальної програми даного курсу. Дидактичним завданням цього заняття є засвоєння формальних знань (теорій, термінів, понять та наукових фактів) на репродуктивному рівні. З огляду на якість того, що має бути пізнано учнями, важливо визначити мінімально достатню межу оволодіння інформацією, яка повинна бути досягнута під час розбору матеріалу. Це необхідно знати вчителю, щоб правильно контролювати ті результативні показники та чинники навчально-виховного процесу, які можуть засвідчити достатність або недостатність навчально-розвивального впливу на дітей з боку вчителя. Це дає вчителю сигнал, чи можна переводити учнів на новий, більш складний і більш самостійний етап засвоєння знань, умінь та навичок, чи ще не можна.

Отже, кінцевим результатом уроку розбору нового матеріалу має бути засвоєння довготривалою пам'яттю навчальної інформації, яка включає в себе:

1. Всі необхідні дидактичні одиниці, що обслуговують ту теоретичну закономірність, яка складає головну змістову сутність блоку навчальної інформації. До них відносяться наукові поняття, терміни, формули, принципи та правила.

2. Виклад змісту самої теорії чи закону, який є головним об'єктом вивчення на даному уроці, засвоєння та вміння відтворити один-два факти, які пояснюють природну сутність того закону чи теорії, що вивчається, та один-два факти, які можуть бути пояснені за допомогою даної теорії.

         Отже, для уроків цього типу вчитель готує спеціальний зміст, який підлягає детальному розбору, поясненню і обов'язковому засвоєнню кожним учнем в тому його вигляді, в якому його було подано. Обсяг змісту та глибина його має бути мінімально достатніми для системного розуміння його кожної структурної частини. На даний урок виноситься весь базовий теоретичний матеріал, що стосується даної теми чи розділу навчального предмета.

         Вже було сказано, що кожна навчальна тема присвячена вивченню певної теорії, що охоплює достатньо великий пласт інформації. Теорія, що виноситься для розбору та репродуктивного засвоєння учнями, обслуговуючи її знання (понятійний апарат) та відповідні факти оформляються в своєрідний дидактичний посібник, який називається "Блоком навчальної інформації".

Цей посібник має таку структуру:

  • Тема блоку.

  • Перелік усіх проблем, які підлягають розбору та репродуктивному засвоєнню. Одночасно ці питання являють собою план засвоєння та відтворення змісту блоку.

  • Список основної та допоміжної літератури з даної теми.

  • Розгорнутий зміст блоку навчально-розвивальної інформації, відповідно до тих питань, які сформульовані в другому розділі блоку.       

       Цей зміст фіксується за допомогою семантичного та символічного методу фіксації та передачі інформації. Застосовуються вони паралельно, дублюючи один одного. Використання обох способів гарантує, що всі діти за допомогою якогось з них обов'язково запам'ятають потрібний матеріал. Семантичний метод - це відображення абстрактної інформації, яка підлягає репродуктивному засвоєнню і відтворенню, за допомогою слів і речень. Він розрахований на дітей, які мають добре розвинену слухову, зорову пам'ять та абстрактне мислення. Підходить також для учнів, в яких добре сформовані позитивні пізнавальні мотиви, увага, самоконтроль і неабияка працездатність. Отже, цей спосіб подачі інформації розрахований на ту абсолютну більшість дітей, в яких не виникає особливих проблем з навчанням.

       Одна з дидактичних вимог до структури семантичного (вербального) ряду інформації полягає в тому, що він має бути чітким та небагатослівним. Більшість речень повинні включати в себе лише підмет, присудок і два-три додатки. Характерним прикладом такого економного, але безкінечно насиченого смислом письма є тексти, що входять до Біблії.

       Розбір та репродуктивне засвоєння матеріалу блоку проводиться за своєрідною методикою, а саме: спочатку учні разом з учителем швидко перечитують увесь вербальний ряд блоку та підкреслюють ті одиниці знань, на які вказує вчитель. На це витрачається максимум 3-4 хвилини часу. Після цього учні ще раз перечитують зміст блоку, намагаючись максимально запам'ятати зміст, пов'язаний з виділеними одиницями інформації. Для того, щоб учні справді почали роз­поділяти та зв'язувати матеріал з потрібними одиницями інформації, вчитель по ходу читання учнями тексту блоку задає їм запитання, які спонукають і направляють діяльність учнів у потрібне русло. На цю роботу витрачається 5-7 хвилин навчального часу. По закінченню даного етапу засвоєння інформації процес переводиться в інше русло. Тепер вчитель сам зачитує першу тезу блоку і дає необхідні пояснення до нього. Потім він звертає увагу дітей на символічний аналіз змісту першої тези і пояснює ті асоціації, які мають виникнути в пам'яті дитини між вербальним і символічним змістом. Дітям дається відповідний час, щоб переказати текст один одному, або вчителю. Якщо для усвідомлення інформації потрібні ще якісь факти, то вчитель їх обов'язково наводить. Закінчується вся робота над свідомим засвоєнням змісту теми лише тоді, коли всі учні класу вільно володіють інформацією. Перехід до розбору наступної теми без повної впевненості, що навіть найслабші учні засвоїли і зрозуміли текст попередньої теми, вчителю забороняється. Після того, як діти в такий спосіб репродуктивно засвоїли всі тези блоку, тобто весь його зміст, вчитель розпочинає проведення заключного системного викладу всього матеріалу блоку використовуючи при цьому вербальний та символічний ряди. Виклад матеріалу здійснюється так: вчитель першим промовляє ту чи іншу змістовно впорядковану кількість фраз. Учні хором, або поодинці продовжують ці фрази, доводячи розповідь до логічного кінця. Якщо учні в процесі самостійного відтворення змісту блоку відхиляються від канви розповіді, то вчитель їх направляє, вставляючи потрібні фрази. Учні повинні продовжити дані фрази згідно із змістом блоку. 3акінчується заняття з розбору нового матеріалу бесідою вчителя з учнями, в процесі якої виявляються незрозумілі питання, або помилкове тлумачення певних положень теми.

Таким чином, розбір матеріалу навчального блоку продовжується доти, доки всі учні класу не запам'ятають потрібний навчально-теоретичний матеріал і навчаться послідовно, логічно і системно його відтворювати. Для досягнення такої умови використовується стільки робочого часу, скільки на те реально потрібно за даних умов навчання дітей. У зв'язку з тим, що на перших порах робота дітей та вчителя за такою технологією йде дуже повільно, вчителю не потрібно лякатися цього і форсувати події.

 

Уроки фронтального опрацювання блоку навчальної інформації (ФОМ)

 

      Починається засвоєння тих практичних дій, які можуть бути використані при роботі над даною інформацією і за її допомогою в навчально-розвивальній виховній шкільній практиці. Цю дидактичну сутність вдається реалізувати на - спеціальних заняттях, де детально відпрацьовуються найрізноманітніші варіанти, способи, методи, технології, алгоритми застосування теоретичних знань в навчально-пізнавальній практиці.

      Оскільки йдеться про засвоєння загальних зразків різноманітних практичних дій над теоретичними знаннями і за допомогою теоретичних знань, набутих при вивченні даного блоку інформації найбільш придатними формами організації навчання дітей є різноманітні фронтальні форми.

      Ось чому заняття, які йдуть услід за розбором матеріалу блоку, в нашій системі називаються уроками з фронтального опрацювання блоку навчальної інформації. У вигляді класифікаційного критерію цього виду заняття виступає метод організації роботи учнів над завданнями, які виносяться на урок. Важливою проблемою в його організації є вибір такого змісту навчання, розвитку і виховання дітей, який був би адекватним його головній дидактичній меті. Головними вимогами до змісту матеріалу, який пропонується всім без винятку учням для обов'язкового опрацювання є наступні: зміст має віддзеркалювати певну послідовність, яка має місце в опануванні тими чи іншими алгоритмами здійснення практичних навчальних дій; спочатку подаються завдання, які забезпечують свідоме засвоєння термінології, правил, принципів, законів, формул та різноманітних теоретичних узагальнень безпосередньо за рахунок виконання учнем практичних дій; зміст повинен направляти учня на розширення знань, умінь та навичок за рахунок використання навчальної, наукової та науково-популярної літератури; зміст повинен охоплювати всю мінімально-достатню інформацію для виконання учнем практичних дій як над теоретичним матеріалом, так і за його допомогою; зміст повинен інтегрувати завдання, що входять до даної області академічних знань з тими, що сприяють формуванню й розвитку певних інтелектуальних вмінь та морально-вольових якостей учня; зміст повинен формувати та розвивати такі інтелектуальні здібності, які спроможні синтезувати з тої інформації, що зафіксована пам'яттю, системи трансформації та імплікації; зміст повинен бути пов'язаним з матеріалом, що міститься в інших, вже вивчених блоках навчальної інформації з метою приведення всього навчального досвіду дитини в систему.

       Ретельно дібраний і послідовно, від простішого до складнішого, впорядкований навчально-розвивальний матеріал формується у вигляді гак званої програми фронтального опрацювання блоку навчальної інформації. Ця програма видається кожному учневі класу для попереднього доурочного знайомства з нею. Вона є тим головним організаційно-методичним документом, який забезпечує зміст та спрямування діяльності кожної дитини на уроці.

       Навчальна необхідність для кожної дитини мати в своєму розпорядженні цю програму обумовлена тим, що час на її виконання строго індивідуалізується. Оскільки теми виконання завдань програми залежать від сприймальних особливостей дитини та її бажання, вона мусить мати при собі цю програму в будь- який час.

       Технологія проведення цього типу занять така:

  • В першій частині заняття діти під керівництвом вчителя повторюють положення блоку навчальної інформації.

  • Згодом всі разом переходять до відповідей на теоретичні запитання уроку: "Що означає... ","Що називається...","Які існують правила...","Які існують закони, принципи... ","Які потрібно знати формули, рівняння... ",тощо. Треба зауважити, що вже на цій стадії роботи створюється можливість для індивідуального просування вперед учня.

  • Учні розбирають приклади розв'язання типових задач, ситуацій, технології побудови відповідей та те чи інше запитанням, а потім всі ці готові алгоритми по пам'яті переписують до свого зошита. Цей прийом дає змогу включити в процес запам'ятовування майже всі види пам'яті, в тому числі механічну. Ті учні, які не спроможні самі відтворити хід рішення типових завдань, збираються біля вчительського столу або біля дошки і там, слухаючи настанови та пояснення вчителя, вчаться розв'язувати дані проблеми.

      По ходу усвідомлення певних технологій учні повертаються за свій робочий стіл і там на місці відтворюють по пам'яті розв'язки або відповіді до типових завдань. Таким чином, засвоєння і розуміння того, як виконуються типові завдання, є обов'язковою нормою для кожного учня класу.

       Ще раз зауважимо, що в тій навчально-розвивальній програмі, яка видається учневі на урок фронтального опрацювання матеріалу, є приклади відповідей на всі типові завдання тому учень спроможний сам розібратися в даній ситуації. Зрозуміло, що з маленькими дітьми, поки вони навчаться добре читати і писати, вчитель вирішує цю проблему іншим способом, але те, що дитина повинна перш за все засвоїти загальні зразки знаходження та побудови відповідей на ті чи інші запитання, залишається непорушним.

Такий підхід створює можливість довести процес засвоєння знань до такого рівня, коли учень сприймає і усвідомлює готову модель знань, складених з окремих її елементів (одиниць, класів, відносин). На цю логічну канву в процесі наступної навчально-розвивальної діяльності учня накладаються самостійні рефлекси, що створюють власні системи. З цією метою до програми вводяться спеціальні вправи, які забезпечують появу та розвиток таких умовних рефлексів. Вони знаходяться в четвертому розділі навчально-розвивальних програм даного типу занять.

  • Учні приступають до вирішення завдань, які є в четвертому розділі. Перші з них виконуються так само, як і ті, що входили до третього розділу тобто до зразка. Наступні ж завдання поступово ускладнюються таким чином, що кожен наступний цикл  повторює за змістом та розв'язком ті, що передувати йому але відрізняється від попередніх тільки одним логічним елементом. Це означає, що коли учень починає виконувати більш складну задачу, ніж попередня, то він механічно повторює вирішення попередньої задачі, а потім шукає ще один логічний хід для остаточного її розв'язку. Виконання всіх завдань, що є в програмі є обов'язковим для кожного учня.

      У зв'язку з тим, що навчальні можливості дітей навіть у більш-менш однорідних класах є неоднаковими, програму учні виконують за різний час. Таким чином, вже на даному етапі засвоєння знань, умінь та навичок навчання потребує диференціації. В нашій системі ця проблема вирішується за рахунок індивідуалізації часу на виконання програми та надання необхідної індивідуальної допомоги тим учням, які відстають від основної маси дітей. Диференціація навчального часу здійснюється за рахунок продовження роботи дітей над програмою даного заняття на наступних уроках з цього предмету, а в критичних ситуаціях за рахунок домашнього доопрацювання програми. У зв'язку з цим наголошуємо, що, згідно з принципами Комбінованої системи, обов'язкові домашні завдання учням не задаються.

 

Уроки індивідуального опрацювання блоку навчальної інформації (ІОМ)

 

        Дидактична мета цього типу занять полягає в тому, щоб дати можливість кожній дитині проявити, реалізувати та удосконалити свої індивідуальні здобутки в навчанні, розвитку та вихованні. Суттєвою ознакою цього типу занять є те, що програмою передбачається більш глибока диференціація всіх компонентів процесу навчання (мети, змісту, технології) за умов, коли навчально-виховний процес відбувається в конкретному класі.

       Для забезпечення диференціації цей тип занять здійснюється за спеціальними диференційованими за змістом програмами та індивідуальною технологією (темпом та прийомами навчання). З приводу диференційованих програм навчання треба мати на увазі наступне:

  • Індивідуальне опрацювання матеріалу здійснюється за чотирма програмами "А","В","С","Д".

  • Диференціації підлягають всі три змістовні компоненти навчання, а саме:

а)        знання, вміння, навички з предмета;

б)        прийоми та операції розумової діяльності;

в)        особливості властивостей розуму: активність, самостійність, гнучкість тощо.

Будь-яка з чотирьох програм складається так, щоб усі ці три компоненти були в ній присутні і були викладені в тій ієрархічній послідовності, в якій вони здійснюються, формуються і розвиваються в самочинному природному процесі.

При складанні таких програм спочатку виділяються ті найголовніші знання, вміння та навички, які погрібно засвоїти учневі. Потім програмуються чотири можливі рівні засвоєння даної академічної програми, а саме:

а)        відтворення змісту інформації без обов'язкового її розуміння (механічне запам'ятовування);

б)        свідоме відтворення змісту інформації та демонстрація її розуміння (усвідомлена репродукція);

в)        творче відтворення змісту інформації та демонстрація уміння трансформувати набуті знання та навички в будь-якій ситуації (трансформація інформації);

г)        творче відтворення змісту інформації та демонстрація уміння застосовувати набуті знання та навички для здійснення розумових імплікацій в будь-якій ситуації (імплікаційні перетворення інформації).

        З виділеного переліку академічної інформації відбираються певні змістові компоненти навчальної теми для складання умов завдань для всіх чотирьох названих вище рівнів. Сконструйовані в такий спосіб три типи умов, що містять одні і ті ж елементи академічної інформації, інтегруються з тими прийомами розумової діяльності (діяльності мозку), які потрібно розвивати в дітей в даний період їх навчання в школі. Бажана інтеграція досягається за рахунок здійснення запланованих розумових операцій над тією академічною інформацією, що міститься в програмі відповідного рівня. В результаті синтезується навчально-розвивальна двохкомпонентна програма, якій до повноти не вистачає третього компоненту - виховного. Для введення виховного компоненту в програму ми використовуємо різні сфери, в яких дитині потрібно проявляти ті чи інші емоційно-вольові, духовні та душевні якості. До таких сфер можна віднести: самооцінка; міжособистісне спілкування; культура мислення та творчої уяви; мотиви діяльності та духовні потреби; пізнавальна активність та пізнавальна направленість; комунікативні здібності; вольовий розвиток та організованість.                       Розподіляємо процес виконання диференційованих програм на чотири етапи:

а)        відтворення змісту інформації без обов'язкового його розуміння (механічне запам'ятовування);

б)        свідоме відтворення змісту інформації та демонстрація її розуміння (усвідомлена репродукція);

в)        творче відтворення змісту інформації та демонстрація уміння трансформувати набуті знання та навички в будь-якій ситуації (трансформація інформації);

г)        творче відтворення змісту інформації та демонстрація уміння застосовувати набуті знання та навички для здійснення розумових імплікацій в будь-якій ситуації (імплікаційні перетворення інформації).

         Для кожного з чотирьох етапів створюємо відповідну програму діяльності учнів на занятті (програми "А","В","С","Д").

Зміст кожної з цих чотирьох програм окреслюється так званим можливим кінцевим продуктом навчально- пізнавальної та розумової діяльності.

В програмі "Д", що є найбільш елементарною, закладаються такі тренувальні завдання, вправи, задачі, виконання яких забезпечить учневі засвоєння певних одиниць інформації, які не потребують обов'язкових знань і розуміння понятійного апарату до конкретної академічної теми, яка підлягає вивченню. Головним чином до неї входять такі завдання, які містять в собі ту чи іншу підказку, готовий шаблон, за яким потрібно щось виготовити чи вирішити. Змістовно програма "Д", як правило, формується із деформованого тексту, в якому чергуються пропуски суттєвої та другорядної інформації. Якщо в змісті тексту зумисно пропускається понятійна термінологія, то до нього додається перелік відповідних термінів, які потрібно учневі самому ідентифікувати з тим чи іншим визначенням.

Програма "С" містить сукупність теоретичних та практичних завдань і вправ, які забезпечують учневі досягнення такого кінцевого продукту мислення, тобто навчання, який відповідає понятійним одиницям академічної інформації.

Процес створення даної програми вчителем чи спеціальним її розробником (це може бути помічник вчителя) структурується за наступними вимогами:

1. Зміст її повинен опиратися на ту базу знань, умінь та навичок, яка була закладена в програму "Д". Тобто ця програма має бути не чим іншим, як подальшим розвитком допонятійного рівня знань і умінь до рівня понятійного в межах даної академічної теми.

2.Завдання та вправи, які тут містяться, повинні спрямувати дитину по логічній сходинці легкого засвоєння пам'яттю, творчої переробки будь-якої інформації, а саме: спочатку учень має прочитати потрібну інформацію або сприйняти її шляхом спостережень над тим чи іншим реальним об'єктом. Тексти для читання підбираються так, щоб вони справили на дитину позитивне враження.

Якщо такий текст відсутній в підручнику, то його складає сам вчитель і додає до програми уроку (набору завдань та вправ для відпрацювання учнем). Позитивне враження може справити на учня вдало підібраний вчителем матеріальний об'єкт, над яким пропонується провести спостереження з метою збору потрібної інформації. Програма "В" за своїм змістом поширюється на новий вид навчальної інформації та мисленнєвої діяльності, який ми назвали класами. Цей вид охоплює структурні частини єдиного змісту тієї чи іншої теми, які логічно пов'язані з загальною її канвою. В шкільних підручниках класами можуть вважатися структурні частини тексту, параграфу чи розділу, які означені в підзаголовках. Вінцем програмотворчої роботи за нашою моделлю організації змісту навчання на уроці виступає програма "А". Вона є логічним завершенням процесу формування кінцевих продуктів мислення та засвоєння знань, умінь та навичок, які реально можна оцінити відповідними балами, що складають останню тріаду дванадцятибальної шкали (10,11,12 балів). Академічний, а також операційно-методичний її зміст підпорядковуються вирішенню відповідних пізнавально - практичних задач, які уможливлюють процес організації класів інформації з даної навчальної теми у відповідну систему, а також проведення потрібних трансформацій і імплікацій. В результаті синтезується три нових кінцевих продукт мислення та організації знань, умінь та навичок учнів:

  • базова система впорядкованої теоретичної, практико-операційної академічної інформації;

  • різноманітні нові трансформовані системи знань, умінь та навичок;

  • логічні умовиводи типу: "Що відбудеться, якщо..."

        Важливим є питання про технологію занять з індивідуального опрацювання навчального матеріалу. Уроки цього типу проводяться за різними технологічними методами і схемами, які детермінуються змістом програм, станом сформованості навчально-розвивально- виховних якостей учнів та можливостями вчителя. Ці заняття мають бути теоретичними, практичними, комбінованими. Відповідно до них добирається технологія навчально-розвивально-виховного процесу. Однак при застосуванні будь-яких форм уроків, дидактично-методичних технологій незмінними є такі вимоги до організації навчання дітей:

1. Всі учні повинні бути забезпечені тими програмами, які діють на даному занятті. Це необхідно для того, щоб вони ще до уроку змогли зорієнтуватися і вибрати ту з них, яка відповідає їх можливостям та уподобанням. Крім цього, знання змісту програм  "А","В","С","Д"стимулює дітей до самостійної домашньої підготовки. Це дуже важливий фактор формування ряду позитивних якостей особистості.

  • Перша частина заняття повинна бути присвячена підготовці до виконання дитиною однієї з програм та роботі над нею. Впродовж цієї частини вчитель повинен створити всі необхідні умови для пошуку дітьми необхідної інформації, одержання будь-яких матеріалів, приладдя, навчальних посібників, які необхідні для виконання програми.

Така навчально-інструктивна та виконавча частина може займати дві третини того часу, який потрібен конкретній дитині для повного, правильного виконання взятої програми. Вчитель спонукає дітей до об'єднання їх в творчі колективи, групи під час виконання програм. 

  • Друга частина заняття, що складає одну третину часу присвячується

перевірці результатів виконання програми учнями. Обов'язково необхідно проконтролювати всі роботи учнів та виявити той рівень знань, умінь та навичок, якого вони досягли. Зробити це можна за рахунок:

а)        письмового самостійного відтворення окремих завдань програми (письмова робота);

б)        опитування учнів за допомогою технічних засобів фіксації звуку чи зображення;

в)        опитування учнів однієї групи за допомогою учнів іншої групи. Наприклад, учні, що справилися з програмою "А", контролюють усні відповіді тих, хто працював з програмою "В" тощо;

г)        створення спеціальної контрольної групи із вчителів, що працюють на даній кафедрі.

Оцінки, які отримують учні, є першими офіційними оцінками за вивчення даної теми.

 

Заняття з внутрішньопредметного та міжпредметного узагальнення та систематизації матеріалу (ВПУ, МПУ)

 

Дидактична мета першого з них - надання знанням, умінням та навичкам дітей системного вигляду. Це означає, що ті знання, які отримали діти з даної теми, пов'язуються з тією інформацією, яка відноситься до інших тем. Другий тип занять забезпечує включення знань, набутих в процесі вивчення даного предмета, в загальну інтелектуальну структуру дитини, що віддзеркалює її свідомий інтелектуальний та духовний досвід. Для занять ВПУ також створюються спеціальні диференційовані програми "А","В","С".

В програму "С" включається той матеріал понятійно-фактичного змісту, який можна піддати класифікації та узагальненню. Обсяг цього матеріалу визначається вимогами державних програм. До програми "В" входить більш розширений фактичний матеріал. У фактах, що підлягають узагальненню, іноді більше такої інформації, з якої важче вивести ту чи іншу закономірність. В процесі узагальнення цих фактів дуже часто доводиться проводити різні види аналізу, розглядати проблему з кількох точок зору. З цієї точки зору програма "В" розрахована на ту категорію учнів, в якої непогано розвинене дивергентне мислення. До програми "А" включаються найрізноманітніші ситуації, які забезпечують не лише процеси узагальнення окремих фактів, але й узагальнення готових узагальнень. Це об'єднання різних теорій у нові більш складні теоретичні системи, а також висунення та перевірка різних припущень та гіпотез. Ця програма повинна обійняти всі найвидатніші досягнення учнів класу в засвоєнні навчального предмету. За технологією цей вид занять нагадує попередній. Але на навчальну частину уроку тут відводиться більше часу в зв'язку з більш складною процедурою навчання та оцінювання результатів. Найбільш придатними методами роботи учнів на цьому уроці є ті, що забезпечують лабораторне дослідження.

Якими б методами не проводилось заняття, час, що на нього відводиться, повинен розподілятися так: час, необхідний для збору фактичного матеріалу, що має бути узагальненим; час, потрібний для проведення класифікацій та узагальнення фактів відповідно до вимог навчально - розвивально - виховної програми уроку; час, що виділяється для письмового оформлення ходу та результатів узагальнення. Контроль може здійснюватись по-різному, а саме: звичайна контрольна письмова робота (якщо не передбачено годин для контрольної роботи); співбесіда з учнями за результатами проведення внутрішньопредметного узагальнення; учнівський колоквіум; учнівська конференція; учнівська дискусія. За виконання програми всі учні отримують оцінки. Вони мають більшу вагу, ніж ті, які були одержані учнями на попередніх заняттях. Уроки міжпредметного узагальнення та систематизації проходять за диференційованими програмами "А","В","С", зміст яких забезпечує ті розумові процеси, які направлені на об'єднання в системи інформації, що відноситься до різних областей знань та практики. У програмах об'єднуються також і ті специфічні навчальні навички, які отримали діти на уроках з інших предметів. Отже, програми повинні бути побудованими так, щоб їх реалізація учнем на уроці забезпечувала перетворення академічних знань дитини в активний інтелектуальний здобуток його особистості. Тому зміст програми характеризується широкою мережею фактичного матеріалу з різних областей знань, які підлягають систематизації та узагальненню.

Вибір конкретного змісту певної програми залежить від наступних умов: рівня оволодіння знаннями, вміннями та навичками; спектру навчально-пізнавальних пріоритетів дітей; характеру та виду провідної діяльності конкретних учнів. До програми "С" включаються :

понятійні одиниці, класи та системи, які обслуговують суміжні предмети; теорії, закони, правила, принципи, що використовуються для пояснення фактів з позицій різних споріднених предметів; фактів, що вивчаються в курсах споріднених предметів, під які можна підвести загальну теоретичну базу. Треба наголосити, що в програми всіх видів занять включаються не тільки теоретичні питання, але і практичне розв'язання задач, виконання вправ, тощо. До програми "В" входять такі завдання, які вимагають від учня більш широких знань у різних галузях, а не лише із споріднених предметів. До програми "А" включаються найрізноманітніші проблеми, які дають змогу отримувати найбільш складні особистісні узагальнення на рівні філософсько-світоглядних. Важливо знати, що, крім такої рівневої диференціації, програма "А" включає й персональний для конкретного учня зміст навчання. Ця вимога виконується за рахунок спрямування академічного змісту чи процедури його виконання на забезпечення провідної діяльності учня. Програми мають бути також спрямовані на вирішення актуальних для дитини проблем. Зрозуміло, що уроки міжпредметного узагальнення та систематизації знань проводяться тільки після відповідного засвоєння декількох розділів шкільної програми. Як правило, в нашій практиці таких занять буває всього два-три рази за навчальний рік. Процедура таких занять може бути різноманітною, але найбільш ефективними є великі їх форми: захист проектів; семінари; конференції; колоквіуми, тощо. Робота за такими програмами вимагає чимало часу, а тому на заняття виноситься лише знайомство з результатами домашньої чи спеціально організованої позакласної роботи дітей тощо.

Як правило, для організації роботи та для слухання її результатів об'єднуються вчителі зацікавлених кафедр. Вони ж і оцінюють роботу, виставляючи той чи інший бал за знання свого предмету. Оцінка має ще більшу вагу, ніж попередня. Підводячи підсумки викладу найголовніших дидактико-методичних складових Комбінованої системи організації навчально-виховного процесу, які забезпечують оволодіння знаннями, уміннями і навичками в когнітивній і афективній сферах особистості дитини, скажемо, що за даною системою навчаються в будь-якому класі. Це головна дидактична система, яка підтримує належний рівень розвитку та виховання дітей школи. Вона забезпечує дуже широку інформованість та обізнаність дітей в академічній сфері.

 

Уроки - заліки

 

        Після засвоєння необхідних знань, умінь та навичок, згідно з Комбінованою системою, проводяться контрольно - залікові уроки. їх є два види, які відрізняються за змістом, цілями і технологією. Перший з них називається формальним (обов'язковим) туром тематичного заліку, другий - творчим (довільним) туром тематичного заліку.

        Перший вид уроку має на меті перевірку обсягу та рівня засвоєння тих знань, умінь та навичок, які є обов'язковими для кожного учня, другий - виявлення найвищих показників у дітей в розвитку їх когнітивної та афективної сфер, що відбувся за рахунок даного предмета. Цей тур заліку не обов'язковий для всіх учнів. В ньому беруть участь лише ті, хто бажає реалізувати та продемонструвати свій видатний академічний талант. Для першого типу занять вчитель створює програму заліку, в яку поетапно включаються наступні категорії знань:

  • Поняття, терміни, теорії, закони, правила та практичні дії, пов'язані з ними.

  • Класи знань, що відносяться до даної теми та ті, що вивчалися учнем раніше і відповідають всім вимогам державної програми. Практичні дії, що відповідають теоретичним класам знань.

  • Системи    знань, умінь та навичок з даної та попередньої тем.

  • Трансформовані знання, уміння та навички, обсяг та рівень яких відповідає державним стандартам.

       Урок проводиться у вигляді контрольної роботи чи співбесіди з кожним учнем класу. Оцінка, яку він отримує, має найбільшу вагу серед оцінок тому, що вона віддзеркалює остаточний рівень оволодіння необхідними знаннями, вміннями та навичками. Залікові оцінки визначають той бал, який виставляє учневі вчитель за чверть чи семестр.

       Творчий тур тематичного заліку проводиться за іншими програмами. Вони можуть бути різними, але найкраще, якщо вони приємні для дитини. За цих умов до виконання програм можна залучити чимало добровольців. Для досягнення цього вчитель спеціально вивчає уподобання та інтелектуальні потреби своїх дітей. Тут можуть бути використані найрізноманітніші обставини, наприклад, підготовка дітей до участі в олімпіадах, конкурсних екзаменах, якихось публічних виступів, допомога у вирішенні домашніх господарських проблем. Дуже часто ми використовуємо якісь новітні моделі, інтелектуальні проблеми, якими всі раптом почали захоплюватися. Головною силою, яка притягує дітей до такої роботи, є можливість продемонструвати свій талант, свої надзвичайні досягнення, свою допитливість та кмітливість. Творчі заліки проводяться, як правило, після вивчення декількох розділів, а зустрічаються й такі випадки, коли їх замовляють самі діти. Зрозуміло, що на ці заліки запрошуються гості. Найбільш поширеними формами творчого заліку є різні форми та види змагань (олімпіади, дискусії, творчі конкурси, інтелектуальні розваги та ін.).Сценарні форми заліків також повинні мати своїх прихильників та уболівальників. Добре це вдається за рахунок трансформації відомих, улюблених широкою аудиторією розважальних телепередач ("Брейн - ринг", "Що? Де? Коли?", "Колесо історії", "Відгадай мелодію", "Поле чудес", тощо).

        Творчі тематичні заліки віддзеркалюють рівень викладання даного предмету та формування особистості дітей, досягнутий учителем. Закінчуючи виклад цього найголовнішого і найскладнішого розділу концепції авторської школи, зазначимо, що тільки завдяки Комбінованій системі організації навчально-виховного процесу вдається підготувати кожного учня до активного життя в умовах вільного світу. Цей новий для всіх вільний світ вимагає від кожного вміння - реалізувати весь свій інтелектуальний, духовний, душевний потенціали для того, щоб прожити життя, гідне імені Людина. Такого стану можна досягти лише за умови, коли педагогічний процес не відмежовується від принципів, законів, традицій, що існують у вільному світі, а навпаки, створюється за тими ж закономірностями. В основі такої педагогіки, як і в основі всього життя людини в новому суспільстві, повинен лежати принцип вільного вибору.Вільний вибір активізує та спрямовує всі зусилля людини на постійне самовдосконалення та відкриває ту мудрість, яка записана в Біблії: "Все мені дозволено, але не все корисно". Таке розуміння свободи націлює людину на пізнання та виконання моральних законів суспільства. А саме в вихованні моральної людини і полягає перша і найголовніша мета школи.